Стевія – багаторічна трав’яниста рослина, яка відноситься до відділу вищих рослин – Kormobionta, типу покритонасінних – Angiospermae, класу дводольних – Dicotyledoneae, порядку складноцвітних – Compositales, родини айстрових – Asteraceae, роду – Stevia, виду – rebaudiana – Stevia rebaudiana Bertoni.
Родина, до якої належить стевія, досить багато чисельна, нараховує понад 20 тисяч видів. Це відносно молода рослина, яка знаходиться в філогенетичному розквіті, в якій продовжуються процеси видоутворення.
Стевія – перехреснозапильна рослина, переважно ентомофіл. Однак, у літературних джерелах є деякі свідчення наявності у стевії облігатного апоміксису, а також самозапилення.
Рослини стевії дуже відрізняються між собою за формою та габітусом кущів, стебел та пагонів. Залежно від довжини і кількості бокових пагонів, кута
прикріплення їх до стебла та облистяності, виділяють більше десяти форм рослин стевії. Деякі автори виділяють до 25-30 морфологічних типів стевії.
Форма куща стевії – морфологічна і господарська ознака. Найчастіше зустрічається в наших умовах такі форми куща:
1. Овальна (яйцеподібна) форма – найширша частина куща знаходиться нижче середини, поступово звужуючись до низу і витягуючись до верху.
2. Кулеподібна форма куща – кущ має округлу форму.
3. Розлога форма – найширша частина рослини знаходиться посередині куща.
4. Обернено-конусоподібна або пірамідальна форма – найширша частина рослини знаходиться у верхній його частині.
5. Обернено-трапецієвидна форма – найширша частина куща знаходиться зверху, поступово звужуючись донизу.
6. Циліндрична або видовжена форма – однакова за шириною у верхній і нижній частині куща.
7. Пірамідальна форма куща – коли кущ поступово розширюється донизу.
Зустрічаються також веретеноподібна та конічна форми.
Висота кущів, залежно від кліматичних умов року та вологості грунту – складає від 45,0 до 120 см.
Кущі стевії бувають прямостоячі або полеглі. Добре опушені. Діаметр стебла при основі від 1, 0 до 1,5 см. Рослини першого року розвитку мають одне головне стебло з боковими стеблами. На 2-3 рік стебел відростає стільки, скільки було закладено бруньок на кореневищі.
У тих країнах, де стевія росте як багаторічна культура, кількість стебел досягає 80 і більше. У наших умовах стевія росте як однорічна культура і кількість бруньок, які закладаються в кінці вегетації на кореневищах. Коливається від 1-2 до 18-19. Облистяність рослини стевії визначається кількістю листків на кущі, їх формою, розміром. Кутом відхилення від стебла, розміром і довжиною міжвузлів. Цей показник не тільки впливає на продуктивність стевії, а й є стійкою морфологічною ознакою.
Розміщення листків стевії на стеблі попарно-супротивне, пара листків верхнього вузла розміщується під прямим кутом до осі листків нижнього вузла. Листки сидячі. З дуже короткими черешками. У пазусі кожного листка знаходиться брунька, яка дає початок пазушному стеблу.
Листки стевії дрібні, багато чисельні. За даними лабораторії. Кількість їх на одному кущі коливається від 350 до 1200 шт. Більші листки розміщуються на основному стеблі і у нижній його частині. На верхній частині стебел листки дрібніші. Величина листків стевії залежить не тільки від різновиду рослин, а й від умов вирощування. Так, у Криму, довжина листків диплоїдних рослин стевії в середньому становить 7,8 см., ширина – 3,4 см; тетраплоїдних рослин відповідно – 8,2 і 4,3 см.
У Лісостеповій зоні України довжина листків диплоїдної стевії становить у середньому 5,4 см., ширина – 2,3 см, тетраплоїдної відповідно – 6,2 і 3,3 см.
Листки стевії опушені з обох боків, але менш інтенсивно, ніж стебло. Краї листкової пластини у верхній третині – з закругленими або гострими зубчиками, колір – зелений або темнозелений. Форма листкової пластинки взагалі овальна, але дуже варіює. Нараховують до 8-9 груп листків різної форми: широкі або вузькі, клиноподібні, видовжені, еліпсоподібні, ромбоїдні, яйцеподібні, обернено-яйцеподібні, ланцетоподібні, округлі.
За комплексом ознак, пов’язаних з листками, досліджувані біотипи стевії. Що вирощувалися у Криму, були об’єднані в три групи.
До першої групи увійшли дрібно листкові біотипи стевії х обернено-конусоподібною або пірамідальною формою куща. Стебла не полеглі, з короткими міжвузлами, добре об листяні. Листки сидячі, гладенькі або слабоопушені. Рослини цієї групи мають короткий вегетаційний період. У період збирання висота рослин досягає лише 65 см, квіткування продовжується довго. Насіння дозріває не одночасно. Продуктивність рослини цієї групи невисока. Це ранньостиглі біотипи.
До другої групи віднесені біотипи з листками середньої величини, добре об листяні, з довгим вегетаційним періодом (середньостиглі біотипи). В період збирання висота рослин досягає 80 см. Продуктивність цих рослин вища, ніж першої групи.
До третьої групи належать біотипи з великими листками, обернено-трапецієподібною формою куща, висотою рослин до 90 см, листки опушені, стебла не полеглі з вегетаційним періодом до 120 днів. Урожай біомаси високий, але глікозидів накопичують значно менше.
Для господарської характеристики більш важливим є покажчик урожаю сухих листків і накопичення у них солодких глікозидів.
Стевія- рослина короткого світлового дня: при зменшенні його вона переходить до генеративного розвитку. Тому в різних географічних зонах стевія розвиватиметься по різному: чим ближче до екватору, тим коротшим у стевії буде період наростання вегетативної маси, і, навпаки, при віддаленні від нього на північ чи південь, рослини можуть довго розвиватися, період цвітіння у них затримується і вони накопичують велику вегетативну масу.
При вирощуванні стевії необхідно врахувати її біологічні властивості: вимоги до температурного режиму, стійкість до низьких температур, вимоги до грунтів і вологи та інші. Ці особливості стевії обумовлені унікальними умовами її розвитку на батьківщині (в Парагваї). Клімат у Парагваї субтропічний, але стевія походить із центральної частини Амамбей, з особливими умовами: великими перепадами температур, туманами, вітрами, зливами та високим рівнем залягання ґрунтових вод. Цим і обумовлена коротка коренева система стевії, її стійкість до перезволоження. Особливо вимоглива стевія до вологи на початку та в середині вегетації. Після посадки її в полі та в період росту. Стевія погано переносить посуху, тому, при вирощуванні її у зонах з недостатнім зволоженням, необхідно періодично застосовувати поливи.
Стевія не стійка до низьких температур і при температурі нижче +12 0С майже не розвивається , чутлива до заморозків. У лабораторії досліджували температурні параметри стійкості різних за віком та генетичною природою форм стевії. Враховуючи чутливість цієї культури до ранкових заморозків, досліджували її холодостійкість при температурі 0 0С; -1-2 0С та -4-5 0С в камерах штучного клімату. Було встановлено, що рослини стевії in vitro витримували короткочасне (до 5 годин) зниження температури до -1-2 0С. Не пошкоджувались рослини і після 5-7 годинного зниження температури до -5 0С. Але за тривалішого (до 12 годин) витримування рослин при цій температурі рослини повністю гинули. Температура -5 0С при 12-годинній експозиції і більше є критичною для цієї культури. Тому в умовах помірного клімату України її можна вирощувати в природних умовах як однорічну культуру, оскільки у зимовий період її кореневища вимерзають.
За будовою підземних органів стевія належить до китицекореневих трав. У дорослому стані вона не має основного кореня. Мочкувата коренева система її складається з двох типів коренів: потовщенні, вкорочені, довжиною до 25 см, які радіально розходяться від основи стебла, та багато тонких, видовжених коренів, які відходять від потовщення. За даними лабораторії технології виробництва стевії, кількість потовщених коренів однієї рослини до кінця першого року вегетації у зоні Лісостепу України коливається від 32 до 155 шт. Залежно від способу розмноження формується різна кількість потовщених коренів: рослини, одержані із зелених живців, формують у середньому від 32 до 55 штук, а рослини, одержані методом in vitro, значно більше – від 64 до 155 штук.
На початку вегетації первинний корінь з насіння і додаткові товсті і тонкі корені виконують основну свою функцію – поглинання води та мінеральних солей з грунту. Як показали досліди лабораторії, функціональні можливості тонких коренів набагато більші порівняно з потовщенням.
В кінці вегетації у стевії збільшується кількість товстих коренів, які перетворюються в запасні органи для забезпечення розвитку тих бруньок, які закладаються на верхній частині товстих коренів неподалік від основи стебла.
У тих кліматичних зонах, де стевія вирощується як багаторічна рослина, кореневища залишаються в грунті, перезимовують, а весною з бруньок починають розвиватися стебла. Якщо ж кліматичні умови не дозволяють зимувати кореневищам у полі, стевію вирощують як однорічну культуру. При цьому кореневища восени викопують і зберігають у спеціальних приміщеннях (сховищах) до весни з метою одержання з них зелених живців для вирощування розсади.
Коренева система стевії розміщена неглибоко від поверхні грунту, що зумовлює необхідність її поливу протягом вегетації у зонах з недостатньою кількістю опадів
Динаміка цвітіння стевії, процеси запилення та запліднення. Будова андроцею та гінекею стевії.
У відкритому грунті в умовах України стевія починає квітувати переважно у вересні-жовтні і тільки деякі рослини – у липні-серпні. Цвітіння одного куща триває 1,5-2 місяці. Масове цвітіння відбувається в період, коли температура повітря, особливо вночі, знижується до 7-9 0С. за таких умов розвиток зародків проходить дуже повільно і насіння недостатньо визріває.
Квітки у стевії дуже маленькі двостатеві, актиноморфні, п’ятичлені. Віночок білого кольору з фіолетовим відтінком при основі, зроснопелюстковий, трубчатий, має форму видовженого дзвоника. Квітки зібрані в кошики (по п’ять квіток у кожному), які в свою чергу формують складне суцвіття – щиток. Кріт того. Квітки характеризуються добре вираженою протерандрією, коли дозрівання пилку і розтріскування пиляків проходить у закритому пуп’янку. Пуп’янки, як у кошику, так і в суцвітті, перебувають на різних стадіях розвитку, що обумовлює ремонтантне цвітіння.
Чашечка має вигляд летючки з 16-18 щетинками. П’ять тичинок прикріплені до трубки віночка. Нитки тичинок – вільні, пиляки – видовжені, розтріскуються поздовжньо.
Гінекей складається з маточки зі стовпчиком, який закінчується дволопатевою приймочкою. Приймочка маточки життєздатна упродовж 10-12 діб і значно видозмінюється в період цвітіння. Лопатки приймочки покриті сосочками.
Зав’язь нижня, одно гніздова, з одним насіннєвим зачатком, розміщеним на короткому насіннєносці – фунікулюсі. Насіннєвий зачаток тену, коли материнська клітина мегаспор вкрита лише епідермісом і лежить безпосередньо під епідермою мегаспорію.
Початок зародковому мішку дає одна з чотирьох мегаспор тетради шляхом трьох послідовних мітотичних поділів. Насіннєвий зачаток антропний, однопокривний. Зародковий мішок моноспоричний, Polygonum-типу, вузький та досить видовжений за формою.
У результаті першого ділення клітини мегаспори утворюють два ядра, які розходяться до мікропілярного та хала зального полюсів. У подальшому кожне ядро синхронно ділиться на ще два рази, внаслідок чого біля кожного полюса утворюється по чотири ядра – так звана восьми ядерна стадіятіночного геметофіта. Ядро центральної клітини зародкового мішка формується шляхом злиття полярних ядер і, таким чином, утворюється семи ядерний зрілий зародковий мішок з яйцевим апаратом та центральною клітиною.
Яйцевий апарат Stevia rebaudiana B. складається із яйцеклітин і двох синергід. Досить велика яйцеклітина має грушоподібну форму, велике ядро та ядерце, розміщене в апікальній частині клітини. Центральна клітина зародкового мішка також має досить велике ядро з ядерцем. Антиподи локалізовані в хала зальній частині зародкового мішка.
Пилок на примочки маточки потрапляє, переважно за допомогою комах. Під час цвітіння приймочка маточки видовжується, значно піднімаючись над віночком квітки. Пиляки ж розміщуються нижче лопаток приймочки. Виходячи назовні, вони висипають пилок в середину квітки, що заважає вітрозапиленню. У стевії переважно ентомофільний тип запилення, завдяки якому і відбувається запліднення та розвиток зародків.
Після запліднення яйцеклітини починається розвиток зародка, який проходить за типом айстрових. При цьому обидві клітини (базальна і апікальна) беруть участь у формуванні зародка.
Результати ембріологічного аналізу свідчать про те, що вже через 4-5 діб після цвітіння зародки стевії мають кулясту форму, а в деяких із них починається закладання горбиків сім’ядолей. На 8-му добу зародки набувають серцеподібної форми, залишаючись ще досить малими за розмірами – 0,3-0,5мм. На 12-16 добу сім’ядолі видовжуються (довжина зародків в цей час варіює від 1,0 до1,5 мм), формуються зародковий корінь та чохлик. На 20-30 добу морфологічний розвиток зародків стевії закінчується. Довжина диференційованих зародків становить 2,0-2,5 мм, вони мають видовжену форму. Повне фізіологічне дозрівання зародків настає лише на 35-40 добу, а іноді і пізніше.
На цей період тканини зародка твердіють, насіннева коробочка темніє, насіння легко висипається із кошика.
Плід стевії – сім’янка з тонким оплоднем, який легко відділяється від насіння, однонасінний. Насіння дрібне, видовжене, веретеноподібної форми, завдовжки від 2 до 3 мм, маса 1000 шт. становить 0,4 г., насіннєва коробочка при дозріванні набуває темно-коричневого кольору. На зовнішній поверхні насінини видно п’ять-шість світло-коричневих вертикальних смужок. Насіння має пристосування у вигляді ворсинок для більш широкого розповсюдження вітром. Ворсинки світло-коричневого кольору зібрані пучком над верхньою частиною насінини. В умовах Лісостепу насіння стевії недостатньо дозріває, але у сприятливі роки насіння з високою схожістю можна одержати навіть у відкритому грунті. В останні роки розроблено методи отримання насіння в теплиці, а також при обробці рослин біостимуляторами.
Вегетативне розмноження стевії.
Роль Біотехнічних методів при розмноженні стевії
а) Мікроклональне розмноження стевії в культурі in vitro.
Метод розмноження in vitro зараз дуже поширений у рослинництві та селекційно-генетичних дослідженнях для підвищення ефективності робіт, пов’язаних із створенням та інтродукцією нових форм рослин. Мікроклональне розмноження дозволяє одержати від однієї вихідної рослини до одного мільйона ідентичних рослин за півроку та розмножувати в потрібній кількості цінні селекційні матеріали.
Для регенерації і розмноження рослин стевії використовували різні органи і тканини: мери системи, бруньки, стебла, листки та суцвіття. За даними І.І. Ільєнка, для масового розмноження найбільш придатними виявились апікальні та латеральні мери системи. Регенерація та морфогенез стеблових та листкових експлантів можлива тільки через утворення калусу на збагачених гормонами середовищах.
Для стерилізації експлантів (точок росту або пазушних бруньок) застосовували 0,04% розчин сулеми з експозицією у 30 хвилин та наступними 3-4 разовим промиванням у стерильній воді.
Надмірна стерилізація негативно впливала на утворення пагонів та ріст рослин. Після стерилізації апікальні та латеральні бруньки довжиною біля 0,5 мм висаджували на поживне середовище. Експланти починали розвиватись, збільшуватись за розміром, в пазухах листочків з’являлись невеликі латеральні бруньки. Для кращого росту та розвитку бруньок та збільшення коефіцієнта розмноження їх необхідно через 14-15 днів пересадити на свіже поживне середовище без обробки їх стерилізуючими речовинами.
Після багато чисельних експериментів та спостережень найкращим виявилось модифіковане І.І. Ільєнком середовище Гамбурга. Головними складовими частинами цього середовища є макро- та мікроелементи з додаванням 0,05-0,5 мг/л нафтилоцтової кислоти, 100 мг/л мезоінозиту, 0,3 мг/л тіаміну, 0,3 мг/л піродиксину, 0,5 мг/л нікотинаміну, 45 г/л цукрози; рівень рН перед автоклавуванням має становити 5,8. в окремих випадках, з метою швидкої і масової регенерації рослин, до поживного середовища добавляли 0,05-0,2 мг/л 6-бензиламінопурина.
Додавання до поживного середовища нафтилоцтової кислоти (НОК) та бензиламінопурина (БАП) зменшує індукцію брунькоутворення і спонукає утворенню калусів при основі стебла. Таке явище виникає при розміщенні на свіжому середовищі листків. При подальшому пересаджуванні таких калусів на поживне середовище з мінімальною кількістю 6-бензаламінопурину та гіберелінової кислоти спостерігається регенерація бруньок і стебел.
Шматочки стебла розміром 1,0-1,5 см з двома пазушними бруньками базальною частиною вертикально розміщували в агари зоване поживне середовище на глибину 0,3-0,5 см. Культивування здійснювали при температурі 26-28 0С, відносній вологості – 70%, освітлення – 3-6 кілолюкс. За 14-годинного фотоперіоду джерелом світла були люмінесцентні лампи, спектральний склад яких близький до денного освітлення з невеликим тепловим випромінюванням.
Пазушні бруньки за таких умов добре розвивалися, видовжувалася центральна брунька. Масове утворення корінців спостерігали уже через 5-7 днів після експлантації бруньок, а через 14 днів рослини-регенеранти були готові до пересадки. Верхню частину рослини зрізували і пересаджували на свіже поживне середовище, продовжуючи процес розмноження. Для прискореного розмноження використовували апікальні бруньки з верхніх міжвузлів розвиваються слабші рослини з невеликими вузькими листками, які погано вкорінюються.
Рослини утворювали міцну кореневу систему і надземну масу з 6-8 парами листків. Культивування експлантів дає можливість вирощувати одночасно в одній колбі 10-12 шт. рослин. Через 20-25 діб з однієї колби отримували 40-60 нових експлантів, які знову висаджували на свіже поживне середовище. Нижню частину розмножуваних рослин з розвиненою кореневою системою пересаджували на спеціально приготовлений субстрат для дорощування і отримання розсади.
Іноді виникала необхідність культивування меристем на рідному середовищі: для оздоровлення та відновлення садивного матеріалу при відсутності високоякісного агару, а також для досягнення високого коефіцієнта розмноження, який іноді досягав від 50 до 200 рослин-регенерантів з однієї рослини.
З цією метою випробували мінеральній склад поживного середовища Мурасіге-Скуга та Гамбурга при однаковій вітамінно-гормональній частині і прийшли до висновку, що на рідкому середовищі краще наростання меристем відбувається на середовищі Мурасіге-Скуга. Розроблено два варіанти поживного середовища, що відрізняються вмістом фітогормонів у таких межах: гіберелінові кислота – 0,5-1 мг, БАП – 0,1 мг. Федулова кислота – 9-18 мг та ? дози макро- та мікроелементів. Меристеми (верхівки бруньок, черешки) висаджували в пробірки або колби з рідким середовищем. Упродовж 15-20 діб культивування меристеми виростали в кущоподібні рослини з великою кількістю бруньок. При виділенні експлантаті з таких рослин не спостерігали вітрифікації, рослини добре приживалися як на рідкому так і на агаризованому середовищі. Для кращого укорінення меристеми переносили на агари зоване середовище. Але коренева система у рослин, вирощених на рідкому середовищі, трохти слабкіша, ніж у тих, що розвивалися на агаризованому середовищі.
Використання методів культури клітин, тканин і органів стевії прискорює селекційний процес і підвищує його ефективність, забезпечує швидке розмноження та оздоровлення цінних генотипів, дає можливість вести селекцію на клітинному рівні і забезпечує збереження генофонду.
б) Вирощування розсади стевії із матеріалів, одержаних в культурі in vitro
Одержаний методом культури in vitro матеріал при його безпосередньому перенесені в грунт практично весь (на 95-97%) гине. Це пояснюється надто ніжною кореневою системою рослин, які виросли на агаризованому середовищі, а також вегетативною частиною рослин, що вирощені в скляних колбах. Тому потрібно було розробити технологію дорощування розсади із культури in vitro, яка могла б розвиватися у відкритому грунті.
Для посадки та вирощування рослин, одержаних методом культури in vitro , перш за все готується субстрат із перліту та піску у співвідношенні 3:1. У приготовлену суміш вносять елементи живлення у вигляді розчинів, або вносять добрива в твердому стані і добре перемішують з субстратом. Висота субстрату повинна бути не менше 8 см. Крім субстрату. Який приготовлений на основі перліту, для посадки і вирощування стевії можна використовувати грунт, досипаючи зверху шар перліту товщиною 1,5-2 см. Коріння рослин, висаджених у верхній шар перліту, добре розвивається в ньому, а потім проникає в грунт. Але на відміну від розпушеного субстрату, перліт-пісок і грунт ущільнюються і коренева система при пересадці розсади обривається. Тому при вирощуванні розсади у грунті необхідно передбачити розділення рослин (касети, торфоперегнійні горщики та інші).
Перед посадкою рослини, вирощені in vitro, уважно оглядають і вибраковують інфіковані рослини. А також рослини з недорозвиненою кореневою системою, з пошкодженими стеблами, підсохлими та почорнілими пазушними бруньками. Для кращого приживлення у рослин зрізували стебло над другими міжвузлями від кореня для того, щоб на рослині залишилося дві пари листків. Листкові пластинки обрізували на 2/3 листка, в результаті чого зменшувалася їх площа. Знижувалась транспірація і покращувалось приживлення рослин. довгі корінці також укорочували, якщо їх довжина перевищувала 2,0-2,5 см. Висаджували рослини за схемою 5х5 або 5х4 см. Після посадки рослин добре поливали і накривали поліетиленовою прозорою плівкою для підтримання високої вологості повітря. Вологість субстрату підтримували на рівні 50%. Через 8-10 днів після посадки рослин поступово привчали до умов навколишнього середовища, відкриваючи плівку на декілька хвилин.
Поступово термін загартування збільшували, а через 5-7 днів плівку або скло знімали зовсім. Чим пізніше починали загартовування, тим довше і важче проходив цей процес. Але загартування повинно проходити поступово і обережно, не допускаючи завдання або підсихання листків.
При вирощуванні розсади проводили підживлення рослин. Перше підживлення проводили через 25030 діб після посадки, а наступні – через кожні два тижні з використанням розчину нітроамофоски з розрахунку 3 г добрива на 1 л води. Для наступних підживлень концентрацію розчину збільшували. Підживлення розсади проводили в міжряддях з допомогою піпети. У разі використання для підживлення лійки, з метою уникання їх опіків концентрацію розчину зменшували. Після підживлення рослини добре поливали. При вирощуванні розсади освітлення має бути 12-14 кілолюкс при 16-годинному світловому періоді. За створення сприятливих умов уже на 12-14 день після посадки у рослин відбувається інтенсивне коренеутворення. Через два-три тижні можна проводити пінцирування рослин, яке викликає ріст бокових пагонів. Через 50-60 діб розсада, як правило, готова до висадки у відкритий грунт. Висота рослин на той час досягла 7-14 см, рослини мали 8-14 листків, 5-7 міжвузлів, від 1 до 4 стебел та добре розвинену кореневу систему.
Технологія укорінення зелених живців і вирощування із них розсади стевії
У зв’язку з тим, що насіння стевії недостатньо дозріває, в нашій зоні вона розмножується вегетативно, з допомогою розсади, за однорічним циклом.
Метод розмноження стевії зеленими живцями виявився одним із найефективніших.
При вирощуванні стевії за однорічним циклом необхідно велику увагу приділяти підготовці та зберіганню кореневищ як маточного матеріалу для вегетативного розмноження. Перед збиранням стевії (зрізуванням її надземної частини) на полі проводять видалення та знищення хворих і ослаблених рослин, що інфіковані різними грибковими захворюваннями. При збиранні врожаю стебла зрізують таким чином, щоб висота їх на кореневищі залишалася не менше 5 см. Викопування та складання кореневищ на зимове зберігання проводили при температурі не вище 5 0С. викопуючи кореневища, відбирали ті із них, які утворили багато здорових бруньок. Кореневища після викопування обережно (щоб не пошкодити кореневу систему) відділяли від грунту і складали в ящик, на дно яких висипали 3-5 см вологої землі, засипали зверху рівномірно землею, дещо ущільнюючи її. Коренева система має бути повністью закрита землею, а над поверхнею залишається тільки частина стебел.
Зберігали кореневища в підвалах при температурі 5-8 0С та оптимальній вологості повітря 85%, а вологість субстрату при зберіганні повинна бути 17-20%.
Після зимового зберігання в середині лютого кореневища оглядають, визначають процент їх збереження, видаляють пошкоджені і переносять в теплиці або інші приміщення з температурою 20-25 0С. освітленням 8-9 кілолюкс. Здорові кореневища з живими бруньками пересаджували в іншу тару із свіже виготовленою сумішшю і добре поливали. За таких умов відростання бруньок відбувалося через 10-15 днів. Для живців зрізували верхівки молодих пагонів. Розмір живців 6-7 см з двома-трьома міжвузлами. Живці для посадки необхідно зрізувати так, щоб на пагоні залишалося не менше одного мізвузла з парою листків. Тоді із пазушних бруньок утворюються два пагони, які згодом можна також використати для живцювання.
Зрізування живців краще проводити з самого ранку, коли трканини рослин мають більше води. При заготівлі живців не можна допускати їх пересихання і привялення. Зберігати живці до наступного дня недопустимо, тому що вони втрачають якість, чорніють і стать непридатними для посадки. Живці висаджують на зволожений, відносно стерильний та керований субстрат, який складається із перліту та піску, на глибину 1,5-2 см з відстанню між ними 4-5 см, а між рядами – 5-6 см. Глибина шару субстрату повинна бути не меншою 7-8 см. Глибина за день до посадки дезинфікують 0,01 % розчином KmnO4.
Перліт – це мінерал вулканічного походження, до складу якого входить 70-75% кремнезу, біля 10-15% глинозему, 1,5-2,0 % окисів заліза та невелика кількість окисів кальцію і магнію.
При термічній обробці мінерал перетворюється в однорідний пористий матеріал, який використовується як субстрат для вирощування рослин на гідропоніці, при живцюванні та для покращення структури важких грунтів.
При зрізування живців нижній зріз потрібно робити безпосередньо під міжвузлями. Наявність у базальній частині живців пазушних бруньок стимулює різогенез і прискорює утворення корінців.
Підготовлені живці обробляли в розчині марганцево-кислого калію.
Для кращого укорінення зелених живців часто використовували різні стимулятори росту: індолілоцтову та нафтилоцтову кислоти, 2,4-D, івін, гіберелін, 8-бензиламінопурин та інші. Обробку біостимуляторами проводили шляхом замочування живців у водних розчинах та опилення їх тальком із внесеними в нього стимуляторами. При опиленні живців найкращі результати отримано при використанні індолілоцтової кислоти та бензиламінопурина. При цьому спостерігався приріст живців на 2-3 см та утворення додаткових корінців довжиною 1,5-2 см.
Для зменшення транспірації листкові пластинки на 1/3 або наполовину обрізували. Після посадку живці добре поливали і накривали плівкою або склом та притінювали. При догляді за живцями потрібно дотримуватися високої вологості повітря (не нижче 90%), не допускаючи ні пересихання, ні перезволоження субстрату.
Температуру потрібно підтримувати на рівні 20-28 0С. Укорінення живців за оптимальних умов починаеться на 10-14 добу після початку живцювання, а масове укорінення – на 15-20 добу.
Після масового укорінення живці починають загартовувати, поступово збільшуючи період провітрювання і скорочуючи періоди притінення.
Через 45-60 діб розсада готова до висажування її у відкритий грунт. При цьому рослини повинні бути прямостоячими (висотою 10-14 см), мати добре розвинену кореневу систему. В період вирощування розсади необхідно проводити її підживлення нітроамофоскою, розчиненою у воді в концентрації 0,1-0,2% (1-2 г нітроамофоски, розчиненої в 1 л води). Підживлення проводиться один раз у два тижні. Після підживлення рослини необхідно добре полити. Для підживлення укорінених живців брали 60 мл розчину (0,06 г) на один живець: в перерахунку на діючу речовину – по 0,1 г N, P2O5, K2O.
При підживлені рослин зверху, щоб не було опіків на листках, Особливо при високій температурі і інтенсивному освітленні, концентрацію розчину для підживлення зменшували наполовину і підживлення проводили двічі з інтервалом у 6-7 днів.
Повторне підживлення проводили через 14-18 днів після першого.
Перед посадкою розсади у грунт її потрібно виставити із теплиці на декілька днів для загартування. Після закінчення живцювання, коли з пагонів взяли необхідну кількість живців,їх кореневища знову висаджують у відкритий грунт для отримання зеленої маси.
Стійкість стевії до захворювань
Стевія значною мірою пошкоджується різними патогенними грибами та мікроорганізмами, які знищують урожай та його якість.
Найбільшої шкоди у Парагваї та Японії завдають хвороби листків (спричиняються грибами Alternaria i Septoria), стебел і кореневищ (викликаються грибами родів Rhizoctonia i Sclerotium).
Багаторічні дослідження, проведені в Японії (Суміа, 1972), свідчать, що за умов високої температури повітря і надмірного зволоження стевія пошкоджується хворобою «в’янення на корені», природа якого до цього часу не вивчена.
У різних зонах вирощування стевії в Україні також виявлено ураження листків та стебел, які подібні до хвороби «в’янення на корені». Зовнішні ознаки захворювання вперше проявляються в середині вегетації, в фазі інтенсивного росту і утворення пагонів. Спочатку на листках проявляються концентричні плями оливкового або червонуватого кольору, в яких починається відмирання тканин. Спочатку підсихають краї листків. А потім і цілі листки. Першими підсихають нижні, поширюючись до верхніх ярусів. Листки стають темно-коричневого або червоного кольору. Ріст і розвиток таких рослин проходить значно повільніше, деякі з них повністю засихають.
Мікроскопічні дослідження пошкоджених листків дозволили виділити міцелій оливково-бурого або білого кольору, конідієносці та конідії багатоклітинні, обернено-булавоподібні, з перетинками. Цей патоген був віднесений до роду Alternaria.
Мікроскопічні дослідження поширених органів спороношення показали, що вони характерні для грибів Botritis. Найчастіше такі пошкодження спостерігаються на механічно пошкоджених стеблах. На таких рослинах, на яких було виявлено загнивання кореневої системи і нижньої частини стебел, що призводило до їх в’янення, виявлено гриби родів Fusarium та Rizoctonia.
Спостереження показали, що погодні умови суттєво впливають на ураження рослин стевії різними хворобами. Високі температури та низька вологість спричинюють появу альтернаріоза. Пошкодження сірою і кореневою гнилями спостерігається за умов надмірного зволоження – в результаті опадів чи поливів.
На плантаціях стевії небажано застосовувати різні пестициди, тому що листки стевії використовуються не тільки для промислової переробки, а й у натуральному вигляді. Тому основним методом боротьби з хворобами стевії є селекційні методи підвищення її стійкості до захворювань.
З метою розробки методів добору на стійкість до захворюванньстворили розсадник з інфікованим фоном, на якому були виявлені всі патогени, що є специфічним для стевії в даному регіоні.
На комплексному інфікованому фоні проводили оцінку тетраплоїдних форм, сомаклональних ліній та гібридів стевії. Облік пошкодження листків проводили за 5-бальною шкалою, розробленою в ІЦБ для стевії.
В основу цієї шкали покладено ступінь виявлення зовнішніх ознак захворювання:
0-балів – рослини розвиваються нормально, не уражені, зовнішніх ознак захворювання немає;
І бал – рослини слабо уражені хворобою, яка проявляється на нижніх ярусах старих листків у вигляді плям бурого кольору, концентричної форми, засихання країв листків, ураження проявляється на 10% листкового апарата;
ІІ бали – середнє ураження рослин хворобами, старі листки нижнього ярусу засихають, скручують і обпадають, плями і засихання країв листків зустрічається в середніх і верхніх ярусах, хвороба проявляється на 25% листкового апарата;
ІІІ бали – рослини дуже уражені хворобами, їх ознаки виявляються на 50% листків, які засихають, згортаються і обпадають, процеси росту припиняються;
IV бали – рослини повністю уражені хворобами, які призводять до їх загибелі.
З допомогою цієї шкали можна визначити інтенсивність розвитку хвороби, проводити оцінку стійкості селекційного матеріалу.
Обліки інфікованості кореневищ стевії при збиранні та їх здатності до зберігання показали, що різні генотипи відрізняються між собою стійкістю до патогенів.
Встановлено, що тетраплоїдні генотипи більш стійкі до захворювань, ніж вихідна диплоїдна форма. Виділено три тетраплоїдні лінії спільного походження, у яких на період збирання (початок жовтня) ураження грибковими хворобами не спостерігали, або воно проявлялось у мінімальній кількості. Серед номерів, одержаних від одного диплоїдного генотипу, теж виділено один імунний номер. Проведено добір сомаклональних варіантів на інфікованому фоні і виділено генотип з підвищеною комплексною стійкістю до патогенів.
Як правило, стійкі до хвороб номери стевії характеризуються і вищою продуктивністю. Отже виділені три тетраплоїдні номери, 4 гібриди та три колекційні генотипи можуть бути донорами стійкості до грибкових хвороб.